Проект «Третя Січ»

Застосування орденської моделі Запорозької Січі для новітнього українського націотворення та заснування Української Вільної Держави – козацької республіки Третій Гетьманат

Радіймо, козаки!

Війна і стан після війни – це завжди хаос. Для приборкання хаосу потрібен порядок. Найліпшим засобом упорядкування армії та суспільства є орденська організація, адже саме слово «орден» означає «порядок».

Орден «Третя Січ» – це сучасний військово-цивільний орден (братство), заснований на лицарських традиціях Запорозької Січі, що об’єднує воїнів, волонтерів та активних громадян для творення й захисту Української Вільної Держави.

Стислий виклад проекту

Взаємне проникнення військового та цивільного секторів на основі спільної світоглядної та організаційної моделі на порядок підвищує ефективність та соціальну синергію всієї нації:
Переваги для військових
Переваги для цивільних
Спільна духовна основа

⁠1. Передмова

«Третя Січ» – відкритий проект, присвячений формуванню сучасного українського військово-цивільного ордену на основі дослідження історичної моделі Запорозької Січі. Емблемою ордену «Третя Січ» є знак «Дерево Життя», коротка назва – «Панча». Девіз Ордену: Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Дослідження здійснює незалежна група лабораторія Тотем, яка не є членом Ордену, не здійснює керівництво Орденом і не бере практичної участі в його самоорганізації. Група документує Звичай Ордену (живий статут), на основі якого можуть вільно самоорганізовуватися суверенні січові організації – курені та коші.

Система простих і зрозумілих правил сприяє взаєморозумінню січових організацій, їх продуктивній взаємодії, взаємопосиленню, самобутності та ігровій змагальності.

П’ять та більше куренів, маючи спільну звичаєву базу, можуть заснувати кіш, а п’ять та більше кошів можуть заснувати гетьманат.

Ефективність звичаю Третьої Січі основана на його системній цілісності. У випадку фрагментарного застосування Звичай перестає правильно працювати.

Істинні знання завжди активні: як тільки вони стають набутком зацікавлених спільнот, то одразу ж починають перетворювати ці спільноти. Отже, для перенародження України необхідно дати людям істинні знання про таке перенародження (палінгенезію), на що і спрямований проект «Третя Січ».

⁠2. Суть концепції

Перша Січ (1556–1709) стала моделлю для заснування у 1648 році козацької держави «Військо Запорозьке» (Гетьманщина). Друга Січ (Нова Січ, 1734–1775) була частково відтворена на історичних землях Вольностей Війська Запорозького. Сучасна Третя Січ застосовує досвід двох попередніх Січей і формує прототип ордену-держави для масштабування у Третій Гетьманат (Українську Вільну Державу).

Незаангажоване дослідження усієї історії Запорозької Січі (1556–1775) дозволяє видобути прихований «чистий тип» – універсальну позачасову модель, звільнену від несуттєвого фактажу та пропагандистського фальсифікату. Ця модель придатна для формування сучасного військово-цивільного ордену та його масштабування.

Історичний Орден запорожців (Військо Запорозьке) мав лише один Кіш. Сучасний орден «Третя Січ» має складатися з багатьох кошів (від 5 до 100), адже сучасна Україна на порядок більша, ніж у 17 столітті.

Сила січової моделі в її природовідповідності, адже вона відповідає природі людини та суспільства, а тому є надефективною.

• Вона основана на біосоціальних, психологічних та когнітивних константах (п’ятірка, число Данбара).
• У ній закладені принципи управління, перевірені тисячоліттями практики.
• Вона відповідає системним принципам, законам еволюції та критеріям істини.

Природовідповідні моделі проявляються в ситуаціях гострої кризи та екзистенційної небезпеки. В умовах ресурсного дефіциту соціум скидає енерговитратну бюрократичну надбудову і миттєво самоорганізується у функціональну, меритократичну структуру, де ролі розподіляються за природними здібностями та реальними компетенціями людей.

Запорозька Січ значно випередила свою епоху. Чотири століття тому січова модель була реалізована у вкрай несприятливих обставинах. Ідеальні умови для реалізації «чистої моделі» Запорозької Січі склалися лише у 2026 році – в ході нового етапу української кризи, зміни характеру російсько-української війни та новій геополітичній ситуації, коли США припинили «загравання» з Росією і остаточно перейшли на сторону України.

⁠3. Головна мета і надзавдання

Мета: Запуск процесу новітнього «покозачення України», масового формування новітніх січових організацій (демосів) та заснування ними Української Вільної Держави (Третього Гетьманату) – козацької республіки шляхетних громад. Розпорошене і пригнічене пострадянське населення знову має стати вільним народом козаків.

Надзавдання – палінгенезія («знову народження») України, тобто «відродження з власного попелу» подібно до міфічного Фенікса. Україна має не просто здійснити перехід на якісно вищий рівень розвитку, а радикально змінитися – подібно до перетворення повзаючої гусені на літаючого метелика.

Січові організації (курені та коші) виступають в ролі не лише осередків ладу, а й соціальних коконів, з яких народжується нова українська людина і новий український етнос – «метелик» нового світу. Трипільською мовою і на санскриті слово «ко́ша» означає «кокон». Ми повертаємо українцям його славний етнонім – «козаки».

⁠4. Метод

Методом заснування ордену Третя Січ є емуляція (відтворення) чистого типу моделі давньої Запорозької Січі в сучасних умовах високотехнологічної війни. Сила цієї моделі в тому, що вона природовідповідна, приваблива, логічно бездоганна та продуктивна. Вона пройшла випробування протягом тисячоліть, адже її витоки сягають Копного права Русі, Скіфії та Трипільської цивілізації.

Застосування чистого типу» означає, що модель ордену Третя Січ абстрагується від історичної конкретики 17 століття – шабель, возів, військової тактики, навичок догляду за кіньми тощо.
Наприклад, тодішньою реальністю була обов’язкова готовність січовика до прямого фізичного контакту з ворогом і спроможність вбивати без ненависті та без руйнування власної психіки.
Проте ця навичка була спричинена необхідністю виживання в жорстоких обставинах тієї епохи. Істинним продуктом січового виховання була чеснота (шляхетна звичка) вільно обирати отамана, після чого добровільно і беззастережно виконувати його накази.

Інший приклад пізнання чистого типу. Для того, щоб стати членом січового братерства, треба було пройти випробування бойовим походом. Проте сенс цього випробування не в самому поході, а в тому, щоб джура пройшов навчання і засвідчив на практиці його результативність, проявивши свої справжні якості в серйозній та відповідальній справі під керівництвом старших товаришів.

Іншим універсальним, позачасовим, вічним компонентом січового виховання було формування максимальної довіри всередині січового куреня і всього Ордену. Засобами формування цієї довіри були випробування серйозними справами, лицарський кодекс честі та залізна дисципліна.

Проте найголовнішим у «чистому типі» Січі було виховання шляхетної людини і шляхетних громад. Це було глибинним, базовим, позаісторичним сенсом існування Коша. Це те, що має вічну цінність і відтворюватиметься доти, доки існуватиме людство.

З усім тим, «чистий тип» не є застиглим – він еволюціонує і в різні епохи реалізується по-новому, оригінально та самобутньо. Якщо Перша Січ була виразно кшатрійською, а Друга Січ (Нова Січ) – господарською, то Третя Січ однозначно буде брахманською – з причини домінування в сучасній війні інформаційного, когнітивного, наукового та технологічного компонентів.

⁠5. Особливість поточного моменту

Сучасні реалії радикально відмінні від реалій історичної Запорозької Січі. Ключова особливість нинішньої війни – взаємопроникнення військового та цивільного секторів, надшвидкий обмін технологіями, кадрами та ресурсами між ними.

• Війна без тилу: Удари завдаються на всю глибину території, тому захищеного простору (тилу) вже не існує: кожен мешканець України може зазнати раптової смерті.
• Камуфляж та адаптація: Усе військове є пріоритетною ціллю для знищення, тому військові з обох сторін заради виживання маскуються під цивільних, пересідають на цивільну техніку та ховають виробництво зброї в містах.
• Народне виробництво: Простота виготовлення дронів приводить до того, що їх масово виробляють цивільні підприємства та локальні майстерні, що остаточно розмиває межу між цивільною та військовою сферами.
• Жінки беруть безпосередню участь у військових діях.
• Дистанційна війна розмиває колишній пріоритет фізичної підготовки. Більшість військових ніколи не бачила ворога, адже кіл-зона вже перевищила 50 км, а керування дронами і кібернетичні атаки можна здійснювати з будь-якої точки планети.
• Стирається межа між війною та миром, між випадковими «нещасними випадками» і цілеспрямованими диверсіями, між помилковими рішеннями і системним саботажем.
• Різко прискорюється швидкість рішень: часовий проміжок між виявленням цілі та її враженням скорочується до хвилин і секунд.

Тому Третя Січ не застосовує поділ людей на «цивільних» та «військових» – українське суспільство рухається до цілісної екосистеми зі спільними знаннями, ресурсами та ризиками. «Чистий тип» військової структури – це не наявність вогнепальної чи іншої летальної зброї, а наявність чіткої ієрархічної організації, дисципліни та самодисципліни.

Показовим прикладом є кібернетичні війська: їхня зброя – це комп’ютери, інформація, програми. Тому сучасна мілітаризація проявляється найперше в тому, що суспільство буде правильно структуроване: люди будуть об’єднані у козацькі спільноти – сотні, курені та коші.

Запорозька Січ була суто чоловічою. Нинішня війна знімає обмеження для участі жінок. Понад те, оскільки війна набуває переважно дистанційного характеру, то наявність сім’ї стає для воїна не тягарем, а опорою. Відповідно, орден «Третя Січ» об’єднує чоловіків і жінок, військових і цивільних.

З усім тим, у поточній ситуації найсприятливішими умовами для формування січових структур («коконів» нового світу) володіють військові формації. Парадоксально, але цьому сприяє нинішня етатична держава, яка замість цивілізованого рекрутингу здійснює брутальну корупційну «бусифікацію» (людоловство). У такий спосіб вона мимоволі виштовхує найбільш кваліфіковану і далекоглядну частину населення у добровольчі підрозділи, адже вони здійснюють раціональний рекрутинг і набирають до себе найкваліфікованіших. Тож ті, які спроможні діяти на випередження, самостійно знаходять своє місце у Третьому корпусі, Азові, Хартії, СБС та інших передових структурах.

У результаті стихійно формуються потенційні осередки новітніх січових кошів, які стають дедалі чисельнішими, самостійнішими та самодостатнішими. Стара державна система мимоволі підживлює нову систему і допускає формування нових структур, яким надає щораз більше свободи в обмін на лояльність. У соціології цей процес називається «делегуванням функцій через неспроможність».

⁠6. Орден «Третя Січ»

Участь у проекті беруть чоловіки та жінки, які дотримуються звичаю (етосу) ордену «Третя Січ» і здійснюють організовану діяльність задля захисту та перенародження (палінгенезії) України. Де-факто, члени Ордену, як і 5 століть тому, формують новітній український етнос – шляхетний народ козаків. «Етос творить етнос»: нова культура творить новий народ.

Орден (лат. ordo, «порядок») – це передусім спільна мета і система спільних правил (управлінський протокол, ідеологія, стратегія). Завдяки наявним інформаційним технологіям сучасний орден може ефективно об’єднувати людей як віртуальна мережа («хмара»). Орден живе доти, доки живе його «протокол» – устрій, що схвалюється, підтримується і виконується.

Втілення (заземлення», матеріалізацію) віртуальної «хмари» Ордену здійснюють організовані людські громади (курені та коші), які дотримуються цілісної системи правил Ордену – його Звичаю. Ці громади, подібно до історичної Січі, можна розглядати як віртуальні монастирі. Орден – це правила, монастир – це втілення правил.

Віртуальна «хмара» Ордену дає людям лад, синергію, напрям, а люди наповнюють цю «хмару» своїми думками, емоціями, увагою. Це взаємний процес: що більше людина підтримує орденський егрегор (енергер), то більше отримує від нього знань, енергії та сприяння.

⁠7. Звичай замість документа

Запорозька Січ керувалась не письмовим, а усним звичаєвим правом та пам’яттю про історичні прецеденти його застосування. Це дозволяло зберігати тільки актуальні складники Звичаю, адже все зайве і неважливе просто забувалось.

Третя Січ здійснює емуляцію історичної Запорозької Січі, тому роль орденського статуту Третьої Січі також виконує не мертвий документ, а живий Звичай. Це проявляється в тому, що нові правила додаються у Звичай на основі прецедентів та виявлених закономірностей, а норми, які не використовуються протягом певного часу, автоматично переносяться в архів.

У порівнянні з писаними статутами (політичними, військовими, корпоративними, громадськими), звичай Третьої Січі має фундаментальні переваги:

• Традиційність: Він оснований на звичаї Запорозької Січі, який опирається на тисячолітню традицію Копного права.
• Сучасність: Він пристосований до обставин та технологій поточного історичного моменту.
• Еволюційність: Він постійно розвивається на основі прецедентів та викликів, отже є живою системою.
• Органічність: Звичай – це «те, що звичне», а тому виконується легко та досконало.

Отже, статутом ордену Третя Січ є січовий Звичай. Орденська спільнота «своїх людей» його вивчає, розвиває та втілює. Звичай – це «хмара», в якій живе Орден і яку він втілює «на землі».

⁠8. Місія Ордену

Входження до лицарського ордену запорожців відбувалося через входження до складу конкретного куреня Запорозької Січі та запису в його курінний реєстр (компут). Для цього підготовлений учень – джура (зброєносець січовика, ) складав священну обітницю та змінював своє ім’я зі світського на січове.

Зі звичаєвої священної обітниці, яку складав джура під час ритуалу входження до куреня Запорозької Січі, ми дізнаємось про місію ордену запорожців, а отже й сучасного ордену Третя Січ.

Обітниця складалася з трьох обов’язкових компонентів:

1. Козацька віра: пізнання, захист, поширення.
2. Ієрархія: послух обраним отаману та старшИні.
3. Братерство: самовіддана допомога членам Ордену.

⁠8.1. Козацька віра

Віра – це метафізичні знання, які пройшли успішну перевірку колективною та особистою практикою, показали свою продуктивність і стали звичкою (чеснотою).

Основою Козацької віри була сакральна тріада Бог – Воля – Товариство. Елементи цієї тріади співвідносяться як мета, умова та засіб.

1. Мета: Бог – пізнання та реалізація божественної природи людини, піднесення на рівень шляхетної людини (арія) та подальший розвиток задля перетворення на боголюдину шляхом палінгенезії. Це реалізація першої заповіді арійської метафізики: «Люби господа, бога твого», тобто єднайся зі своїм внутрішнім богом, а через нього – з Творцем Всесвіту. Теорія і практика єднання з внутрішнім богом позначається терміном «релігія» (від «ре-лига» – відновлення зв’язку).
2. Умова: Воля – це спроможність діяти за покликом власного духу без огляду на винагороди чи покарання. Це суто духовна якість, яка дозволяє діяти без огляду на наявність або відсутність зовнішніх обмежень (свободи). Плекання волі забезпечує розвиток надлюдських можливостей, поступово перетворює козака на характерника, пробуджує зв’язок його духу з внутрішнім богом. Тому “Все, що робиться з власної волі, – добро. Все, що робиться з чужої волі, – зло” (Закони Ману). Цю шляхетну спроможність діяти згідно з волею свого духу традиційні вчення називають «неприв’язаністю до результатів діяльності»: «Хай тебе діло веде, а не користь від діла» (Бгаґавад-ґіта).
3. Засіб: Товариство – організація шляхетних однодумців для колективного вдосконалення та організованого захисту Віри та Волі. Така організація «своїх людей» – товариство – створює сприятливе середовище для розвитку, дає щастя спілкування, синергію в міркуваннях і діях (колективний розум, надрозум), захист і життєві перспективи. Це реалізація другої заповіді арійської метафізики: «Люби ближнього свого, як себе самого». Реалізація цієї заповіді є основою етнотворення, адже етимологічно етнос – це «група своїх людей». Етнос (свої люди) – це ті, у кого спільний етос (звичай). Шляхетний звичай формує шляхетний народ: «етос формує етнос».

Козацька віра була головним «мотором» Запорозької Січі. Для пізнання глибинного сенсу цією віри необхідно поглянути на Січ як на “чорну скриньку”. На вході були прості люди, нерідко кріпаки-утікачі. На виході Січі, тобто її плодами, були:

• лицарство з високою концентрацією характерників (людей з надлюдськими вміннями – сідхами),
• новий шляхетний український етнос («козаки»), який існував поряд зі старим кріпацьким етносом,
• модель досконалої держави, яка значною мірою була масштабована у Козацьку державу – Гетьманат.

Козацька віра і офіційне (іудохристиянське) православ’я багато в чому стояли на протилежних позиціях. Для правильної взаємодії арійської козацької віри з іудохристиянським православ’ям січовики не пішли на руйнівний компроміс, а створили «прокладку» – так зване козацьке православ’я, яке було іудохристиянством за формою, але козацьким за змістом. Де-факто Орден запорожців мав справу з трьома сакральними системами козацької України.

Козацька віра була і є продовженням Трипільської релігії – Гіперборійської традиції, відично-арійської релігії, народної віри. Зовнішнім ідентифікатором козацької віри був рівносторонній козацький хрест, який виразно відрізнявся від православного.

Такою була перша обітниця козака для вступу до лицарського ордену запорожців та набуття ним статусу січовика.
Орденська обітниця захисту традиційної української Козацької віри означає її пізнання, плекання та поширення усіма доступними засобами.
Ця перша обітниця ордену Третя Січ спрямовує сучасного козака до духовного розвитку – індивідуального та колективного.

⁠8.2. Ієрархія: послух виборному отаману

На перший погляд, другий компонент січової обітниці полягав лише в чіткому виконанні наказів курінного отамана та старшини. Проте насправді йдеться про дещо більше, адже член січового куреня сам обирав свого курінного отамана та висловлював довіру старшині куреня. Тому цей компонент обітниці означав глибинну інтеграцію в ієрархію свого куреня і був засобом вироблення волі.

Слово «ієрархія» означає «священний лад». Кожен член куреня ставав творцем і органічною частиною цього священного ладу, адже він відповідально обирав отамана, від якого тепер залежало його життя. Понад те, його самого могли обрати отаманом, відповідальним за життя своїх побратимів.

Підтримання ієрархії полягало в тому, щоб свідомо дотримуватися дисципліни і спонукати до цього своїх побратимів. І робити це не з примусу чи страху, а тому, що дисципліна освячена Козацькою вірою, є невіддільною частиною твого світогляду і самої твоєї сутності.

Таким чином, виконання обітниці послуху було потужною практикою духовного дорослішання, вироблення дисциплінованості та відповідальності. Лише самодисципліна дає людині спроможність діяти вільно.
Воля формує ієрархію (священний лад), ієрархія плекає волю. Цей традиційний принцип ієрархії повністю відтворюється в ордені «Третя Січ».

⁠8.3. Братерство: щира підтримка усіх членів Ордену

Ця орденська обітниця спрямовує до практичної реалізації заповіді «Люби ближнього свого, як себе самого» та забезпечує виконання принципу Товариства як третього компонента Козацької віри (Бог–Віра–Товариство). Обітниця братерства охоплює аспекти вірності, матеріальної підтримки та самовідданого захисту побратимів. Цей компонент обітниці необхідний для того, щоб перетворити сукупність окремих вільних індивідів на надорганізм, здатний гарантувати вільний розвиток кожного свого члена та реалізувати місію Ордену.

⁠9. Структура Ордену: курінь, кіш, гетьманат

Розвиток ордену Третя Січ відбувається згідно з принципом спершу хмара, потім земля. Це означає, що Орден починається зі Звичаю («хмари»), а «матеріалізація» Ордену («заземлення», «втілення») відбувається через локальні людські осередки.

⁠9.1. Курінь

На Запорозькій Січі базовими осередками були курені – суверенні лицарські організації. Члени куреня проживали в одному приміщенні, тому чисельність куреня не перевищувала сотні осіб, адже обмежувалася фізичним простором будівлі.

За всіма ознаками курінь являв собою чоловічий монастир, на що вказують:

• духовна мета;
• суверенність (самостійність) у внутрішніх справах;
• чітко виокремлений (лише для своїх) сакральний фізичний простір;
• висока естетика (курінь виглядав красиво як храм, був прикрашений іконами та дорогими трофеями);
• чиста мова, високі думки (як у священній обителі);
• суворий кадровий добір;
• складання обітниці та зміна імені;
• виборні лідер та старшина;
• чіткі субординація та дисципліна;
• спільні молитви та ритуали;
• спільні трапези, навчання та наради;
• самобутній звичай (статут);
• наявність власних земель та господарства;
• спільна скарбниця;
• самодостатність (автаркія).

Спільна мета, спільна діяльність та проживання у спільному фізичному просторі забезпечували високу інтенсивність взаємодії, що формувало колективний розум, який давав січовикам спроможність діяти швидко, точно, скоординовано.

Сучасні засоби комунікації дозволяють досягати високої щільності спілкування без фізичного контакту, особливо в ситуації війни, коли навіть мінімальне скупчення людей стає мішенню для ворожої атаки.

Сучасний курінь має поєднувати інформаційну концентрацію з фізичною деконцентрацією. Для цього ядро інформаційної основи куренів має працювати у віртуальному просторі. Тож курені Третьої Січі переважно поставатимуть як «віртуальні монастирі», до того ж для надійності розподілені на різнорідних інформаційних платформах: сайтах, месенджерах, електронній пошті, федеративних (Matrix) та децентралізованих (Nostr) мережах тощо.

Визначальною особливістю куреня була керівна п’ятірка на чолі з виборним курінним отаманом. Товариство куреня обирало тільки отамана. Старшина не була виборною: її призначав сам отаман, а товариство лише висловлювало або не висловлювало свою згоду. Влада курінної старшини набувала сили тільки після отримання довіри товариства.

Лицарський «монастир» набував статусу куреня тільки тоді, коли отримував визнання інших куренів і ставав частиною Коша.

⁠9.2. Кіш

Кіш мав таку ж структуру, як і окремий курінь, тільки в більшому масштабі: у ролі січовиків тут поставали цілі курені, представлені своїми курінними отаманами. Тому Кіш фактично був «куренем куренів» – утворенням другого ієрархічного рівня. Суб’єктами Коша були не окремі січовики, а курені.

Кошовий уряд керував не січовиками, а січовими куренями як цілісними соціальними організмами. Відтак на посади кошового отамана та кошової старшини обирали не просто курінних отаманів, а цілі курені, представлені своїми керівниками.

Як наслідок, кошовим отаманом міг стати тільки курінний отаман. Це виглядало так, що курінні отамани обирали кошового отамана тільки зі свого середовища.

Рішення курінного отамана на загальній кошовій раді вироблялося спільно з усім своїм курінним товариством і являло собою волю цілого куреня як колективної істоти.

Відповідно, кошовий уряд де-факто складали п’ять куренів:

• лідерський курінь;
• курінь-писар;
• курінь-суддя;
• курінь-осавул;
• курінь-скарбник.

Тож коли обирали кошового отамана або члена кошової старшини, за кожним обраним стояв його курінь з усім своїм потенціалом. Відповідно, за успішну діяльність свого представника в кошовому уряді (в ролі отамана, писаря, судді, осавула чи скарбника) відповідав цілий курінь – своєю репутацією, честю та славою.

⁠9.3. Демос як соціальний фрактал

Курені та кіш творилися за ідентичною моделлю: керівна п’ятірка зі стандартним розподілом ролей, вибори отамана, затвердження старшини, побратимство, випробування походом, меритократія, відповідальність тощо. Тож навіть найменший курінь був відображенням усього коша – подібно як крапля води є відбитком усього океану.

Така властивість позначається терміном «фрактальність», або «самоподібність» – це коли об’єкт або явище складаються з частин, які подібні до цілого об’єкта, але в іншому масштабі. Соціальний фрактал — це модель, у якій невелика група людей або організаційна структура повторює властивості, правила та поведінку всього суспільства загалом.

Головні ознаки соціального фракталу:

• самоподібність: структура малої групи схожа на структуру всієї системи;
• масштабованість: правила працюють однаково добре для п’яти людей і для мільйона;
• повторення ролей: на кожному рівні виконуються ті ж самі соціальні завдання.

У проекті Третя Січ усі групи, створені на базі січового соціального фракталу, позначаються терміном демоси.

Демоси (від українського “демено” – кермо) – це самокеровані суверенні групи однодумців чисельністю від 5 до 100 учасників, які мають керівну п’ятірку – лідера та чотирьох його помічників (лідера та старшИну). У давнину словом “дем” позначали село (самоврядну сільську громаду).

Керівна п’ятірка охоплює 5 базових напрямків життя:

• лідер: лідерство, стратегія, політика (узгодження інтересів);
• писар: знання, наука, цілительство;
• суддя: право, справедливість, дипломатія;
• осавул: безпека, зброя, війна;
• скарбник: фінанси, господарство, бізнес.

Для позначення керівної п’ятірки, яка виробила звичку (чесноту) ухвалювати рішення консенсусом, застосовуємо традиційний термін панча.

Кожен демос є суверенним: діє тільки з власної волі, самостійно формує свою керівну п’ятірку, прагне до економічної самодостатності: «Все, що робиться з власної волі, – добро!» (індоарійські Закони Ману). Демос володіє повною незалежністю ухвалення внутрішніх рішень, не підпорядковується зовнішнім інститутам, є першоджерелом своєї влади й правил (законів).

Демосами є курені, коші та гетьманат:

• курінь (демос першого рівня) – це союз лицарів;
• кіш (демос другого рівня) – це союз куренів;
• гетьманат (демос третього рівня) – це союз кошів.

Союзи куренів або кошів існують незалежно від того, хто їх очолює. Це подібно до міждержавних угод, які існують незалежно від очільників цих держав.

Людина, яка знає роботу базового демосу (куреня), легко орієнтується в роботі демосів другого рівня (коша) і третього рівня (гетьманату). Фрактальність створює простоту та прозорість.

Завдяки усталеному розподілу ролей у п’ятірці, працює стандартний «інтерфейс з п’ятьма контактами», що допомагає швидко налагоджувати особисті зв’язки та продуктивну взаємодію між демосами – як по горизонталі, так і по вертикалі. Наприклад, писарю легше порозумітися з писарем, а осавулу – з осавулом.

Створення навіть найменшого демосу потребує достатнього духовного розвитку, тому демос – це апріорі духовна, отже шляхетна група.

⁠10. Коло, сотня, курінь

Згідно з січовим Звичаєм, членство в Ордені можливе тільки через членство в курені. Як створити курінь?

Люди, які бажають долучитися до Ордену, спочатку створюють «спільноту» – початкову і ще аморфну групу однодумців.

Якщо спільнота має лідера (керівну структуру), то вона перетворюється на «громаду».

Громада, яка має керівну п’ятірку і підтримує орденський Звичай, позначається козацьким терміном «коло». Коло вже є демосом, але ще не є куренем, адже курінь є складником коша. Для перетворення на курінь коло має приєднатися до коша або заснувати власний кіш.

Демос, який є кандидатом на приєднання до коша і набуття статусу куреня, позначається терміном «сотня». Сотня – це коло, яке перебуває на етапі приєднання до обраного коша або заснування власного коша разом з чотирма іншими колами.

Сотня, яка стала рівноправним членом коша, називається «курінь». Кіш – це добровільний союз суверенних куренів.

Отже, для долучення до Ордену спільнота має пройти три етапи визрівання (дорослішання): коло, сотня, курінь:

• демос існує автономно;
• сотня офіційно приписана до коша і готується приєднатися до нього;
• курінь є частиною коша – союзу куренів.

Базовою ознакою куреня є спроможність укладати союз з іншими куренями. Сотня набуває статус куреня тоді, коли стає членом коша. Входження до Ордену починається з кола.

⁠10.1. Коло як початкова організація шляхетних людей

Увійти до шляхетного ордену Третя Січ можуть тільки правильно організовані шляхетні організації. Тому, окрім керівної п’ятірки і чисельності до сотні осіб, коло виробляє шляхетні якості, зокрема:

• чисту українську мову, без лихослів’я;
• здоровий спосіб життя;
• практикує тотальну освіту;
• вивчає і практикує Козацьку віру;
• плекає приязність, взаємодопомогу та взаємопідтримку членів кола,
• вивчає звичай коша, до якого намірений увійти, або формує звичай нового коша, який прагне заснувати.

⁠10.2. Порядок заснування кола

Для заснування стартового демосу – «кола» – досить п’ять чи більше друзів-однодумців з відчуттям довіри одне до одного, які дають обітницю активно діяти заради «знову народження» (палінгенезії) України та особистого вдосконалення на основі живого звичаю Запорозької Січі у складі ордену Третя Січ. Засновники «кола» прагнуть покозачення України та заснування Української Вільної Держави – Третього Гетьманату.
Для цього засновники:

1. Визначаються зі головним вектором (спеціалізацією) свого демосу: світогляд, наука, метафізика, зцілення, право, війна, освіта, спорт, технології, бізнес, медіа, література тощо.
2. Обирають з-поміж себе голову (керівника) – лідера демосу.
3. Керівник пропонує 4 кандидатів на посади старшини, тобто своїх помічників – це писар, суддя, осавул та скарбник.
4. Кандидати висловлюють згоду на своє призначення, засновники обговорюють кожного з них і висловлюють їм довіру.
5. Після формування старшини коло вважається заснованим як братерство шляхетних українців.
6. Після цього кожен член кола дає обітницю пізнавати звичай ордену Третя Січ, допомагати побратимам свого демосу, дотримуватися дисципліни та шляхетної поведінки, вживати літературну українську мову, не застосовувати лихослів’я, розвиватися духовно, інтелектуально та фізично, виконувати накази обраного лідера демосу.
7. Після обітниці члени демосу придумують собі козацькі прізвиська (імена та прізвища) і де-факто стають неофіційними кандидатами в орден Третя Січ. Нове ім’я символічно «відрізає» минуле життя поза Орденом і стає брамою для нового життя в Ордені. Зміна імені – це елемент психотехнології дистиляції минулого, тобто скидання баласту попереднього життя.
8. Для офіційного представництва та внутрішніх комунікацій коло засновує сайт з брендом свого демосу. Це можна зробити на будь-якій платформі, наприклад на безплатному хмарному хостингу FreeFlarum).

⁠10.3. Сотня – коло з великим проектом

Якщо коло починає офіційну процедуру входження до вже діючого коша, то воно перетворюється на сотню. Для того, щоб зацікавити кіш і пройти «випробування походом», таке коло розробляє свій проект («великий твір», «шедевр») або підключається до вже чинного проекту коша.

Еволюція демосу для входження до Ордену відповідає традиційній схемі «учень–підмайстер–майстер», в якій демос – це колективний учень (джура), сотня – це підмайстер, а курінь – це майстер.

У давні часи для того, щоб стати майстром і увійти до організації майстрів, учень мав створити шедевр (від французького chef-d’œuvre – «головний твір»). Так початково називали не геніальний витвір мистецтва загалом, а практичний іспит. Щоб стати повноправним майстром, підмайстер мав самостійно виготовити еталонний виріб своєї професії та представити його на суворий суд цехових старшин.

Подібним чином, коло стає сотнею, якщо має офіційний статус кандидата на вступ до конкретного коша. Для цього демос робить узгоджений зі своїм кошем шедевр – свій великий твір, особливий проект. Отже, сотня – це козацьке коло, яке приписане до коша і робить свій «великий твір» – розвиває свій «дипломний проект». Статус «сотні» – це статус «кандидата в майстри». Члени сотні називаються козаками.

Сотня стає куренем, якщо успішно здійснила узгоджений з кошем свій великий проект (шедевр) і увійшла у склад коша згідно з ухвалою кошового отамана та його старшини (кошової панчі). Очевидно, що кандидатський проект сотні має бути корисним для коша.

Сотня, яка успішно пройшла «випробування походом», отримує офіційне підтвердження свого бренду (січове ім’я) і приймається в кіш у статусі куреня, який бере рівноправну участь в кошовому самоуправлінні.

⁠10.4. Індивідуальний вхід до куреня

Індивідуальне входження до куреня відбувається за тією ж самою фрактальною схемою.
Якщо окрема людина прагне увійти до вже наявного куреня, то вона спочатку стає учнем (вивчає звичай куреня), після чого знаходить у цьому курені «січовика» (майстра) і стає джурою (підмайстром), отримуючи статус козака (усі джури є козаками).

Під керівництвом свого вчителя-січовика джура або створює власний проект, або бере участь «у поході», тобто важливому проекті куреня. Після успішного випробування походом джура зараховується в курінь, отримує нові ім’я і стає січовиком – членом ордену Треті Січ.

⁠10.5. Заснування коша

Коло може стати куренем самостійно – без проходження етапу сотні (кандидата). Це відбувається тоді, коли коло разом з чотирма чи більше колами засновує власний кіш, і цей кіш отримує визнання від двох інших уже чинних кошів. Це типологічно подібно до того, як учень самостійно (без майстра) робить свій «шедевр», отримує схвалення «корпорації майстрів» (коша – союзу куренів) і стає визнаним майстром.

На стартовому етапі, коли куренів та кошів ще не існує, роботу з оцінки потенційних куренів та кошів може тимчасово здійснювати група проектування лабораторія Тотем. Після заснування трьох перших кошів, група проектування автоматично звільняється від цього обов’язку, відтак осередки Ордену переходять у повноцінний режим самоорганізації.

⁠10.6. П’ять паланок (кластерів)

Для того, щоб зорієнтувати людей і полегшити їм входження до наявних демосів, сотень та куренів, Орден формує п’ять «паланок». Кожна паланка відповідає спеціалізації одного з членів керівної п’ятірки: політика, наука, право, війна, економіка.

До відповідної паланки приєднуються громади, які тяжіють до згаданої спеціалізації. Отже, є політична паланка, наукова паланка, правова паланка, військова паланка і економічна паланка.

Кожна паланка – це кластер, де збираються і взаємодіють люди, демоси та сотні відповідного спрямування.

⁠10.7. Статуси: засновники, джури, козаки та січовики

Ті, що створили коло (початковий демос), називаються засновниками. Засновники готуються увійти до Ордену.

Якщо коло уклало угоду на приєднання до обраного коша або офіційно заснувало свій кіш разом з іншими колами, то воно називається сотнею, а його члени називаються козаками. Сотні ще не належать до Ордену, але вже є офіційними кандидатами вступу до Ордену.

Сотня, яка офіційно увійшла до легітимного коша, називається куренем. Члени куренів належать до ордену Третя Січ і називаються січовиками.

Якщо людина прагне увійти до вже наявного куреня, то вона отримує статус «джури» від січовика («майстра») цього куреня і може стати січовиком без проходження через статус «козака».

В Ордені нема атомізованих учасників:

• Кожен січовик обов’язково належить до куреня.
• Кожен козак (кандидат у січовики) обов’язково належить до сотні, яка приписана до свого коша і працює зі своїм куренем-майстром.

⁠11. Ієрархія та вибори в демосах

⁠11.1. Ієрархія демосів

Кола, сотні, курені, коші та гетьманат є самоподібними структурами (соціальними фракталами) першого, другого чи третього ієрархічного рівня.
Демоси першого рівня

• «коло» («учень») – союз шляхетних людей, група довіри від 5 до 100 осіб з керівною п’ятіркою
• «сотня» («підмайстер») – демос, який готується приєднатися до коша і робить свій «великий проект»
• «курінь» («майстер») – демос, який увійшов до коша і став колективним членом Ордену
  Демоси другого рівня
• «кіш» («корпорація майстрів») – демос другого рівня, союз шляхетних куренів
  Демос третього рівня
• «гетьманат» («братерство корпорацій») – демос третього рівня ієрархії, союз шляхетних кошів.

⁠11.2. Періодичність

Періодичність чергових виборів у демосах відповідає масштабу ієрархічного рівня:

• рівень 1 (коло, сотня, курінь) – раз на рік,
• рівень 2 (кіш) – раз на два роки,
• рівень 3 (гетьманат) – раз на три роки.

⁠11.3. Позачергові вибори

У демосах усіх рівнів працює ідентична система позачергових виборів:

• для порушення питання про дострокові вибори достатньо однієї третини голосів,
• для ухвалення рішення про проведення дострокових виборів достатньо двох третин голосів,
• вибори лідера відбуваються протягом тижня з двох чи більше кандидатів простою більшістю голосів.

⁠11.4. Хто обирає лідера і затверджує старшину

У демосах (соціальних фракталах) першого рівня (колах, сотнях і куренях) виборцями є люди – члени цих громад (громадяни з активним виборчим правом).
У кошах виборцями є курені – колективні особистості першого рівня ієрархії, представлені своїми курінними отаманами.
У гетьманаті виборцями є коші – колективні особистості другого рівня ієрархії, представлені своїми кошовими отаманами.

⁠11.5. З кого обирають лідера і старшину

Керівна п’ятірка (лідер і старшина) обирається тільки з членів соціального фракталу відповідного рівня:

• члени кола, сотні та куреня обирають керівну п’ятірку з членів своєї структури;
• курінні отамани обирають кошового отамана і кошову старшину з середовища курінних отаманів;
• кошові отамани обирають гетьмана і генеральну старшину з середовища кошових отаманів.

⁠11.6. Порядок обрання та затвердження

Процедура формування керівної п’ятірки ідентична для всіх рівнів ієрархії демосу (соціального фракталу) – від «кола» до «гетьманату»:

1. Члени демосу обирають лідера.
2. Лідер пропонує старшину.
3. Члени демосу затверджують старшину (висловлюють їй довіру) простою більшістю голосів.
4. Якщо демос не висловлює довіру старшині, лідер пропонує нових кандидатів.
5. Якщо протягом тижня лідер не сформував старшину, то оголошуються позачергові вибори лідера.

⁠11.7. Розформування і переформування

1. Якщо протягом місяця виборці демосу не сформували керівну п’ятірку, то відбувається розформування демосу з причини його неспроможності до самоорганізації, тобто втрати головної ознаки демосу.
2. Члени розформованого демосу можуть заснувати новий демос або приєднатися до інших демосів.
3. Якщо протягом трьох місяців член Ордену («січовик») не належить до жодного куреня, то він втрачає членство в Ордені (втрачає звання «січовика»).

⁠12. Підсумки

1. В Україні сформувалась велика кількість команд та середовищ, зацікавлених у перетворенні України на фронтир нової цивілізації.
2. Спільною базою для їх взаємодії та взаємного посилення може бути військово-цивільний орден Третя Січ.
3. Орден («порядок») – це система знань та правил, які складають його «дух». Реалізація Ордену (втілення його духу) відбувається у формі людських організацій.
4. Орден Третя Січ є реалізацією Звичаю (знань і правил) історичної Запорозької Січі XVI століття з адаптацією до реалій XXI століття.
5. Орден Третя Січ складають курені – суверенні громади чисельністю від 5 до 100 осіб. Курені вільно об’єднуються у коші, коші вільно об’єднуються в гетьманат.
6. Курені, коші та гетьманат сформовані за тією ж самою січовою моделлю, тобто вони є самоподібними структурами (соціальними фракталами). Для позначення громад на основі цієї моделі застосовуємо термін «демоси». Курені, коші та гетьманат є демосами першого, другого та третього рівнів ієрархії. Наявність демосу підтверджується активним інтернет-сайтом.
7. Самоорганізація куренів відбувається у три етапи: «коло» – «сотня» – «курінь». Громада стає куренем тільки тоді, коли вона входить у кіш (союз куренів). Для цього вона приєднується до наявного легітимного коша або засновує новий кіш.
8. Єдиним стимулом для застосування звичаю ордену Третя Січ є його ефективність. Спільнота, яка бажає ефективності, добровільно застосовує цей січовий Звичай.
9. Дослідженням та документацією звичаю займається ініціативна група «Лабораторія Тотем» (коротко – TotemLab). Група не втручається у процес самоорганізації Ордену, оскільки вважає, що істинні знання є соціально активними, тож самі змінюють тих, хто їх засвоює.
10. Спільнота, яка входить до Ордену або бажає до нього увійти, на своєму сайті вказує посилання на сайт ordo-sich.org, який описує проект Третя Січ. Наявність власного сайту та посилання на опис проекту є свідченням того, що спільнота дотримується правил Ордену.