Російська і польська аристократія вважала за честь належати до реєстру будь-якого куреня Запорозької Січі.
У XVIII столітті, особливо в період існування Другої Січі (Нової Січі, Підпільненської), серед російської та польської аристократії виникла мода на символічний запис до козацьких куренів. Це вважалося ознакою престижу, військової доблесті та особливого шику.
Ключові факти та приклади
Критерії прийому: Щоб стати козаком, шляхтич чи дворянин мав виконати традиційні січові вимоги: бути чоловіком, визнавати православну віру (для католиків-поляків це часом ставало формальною перепоною або вимагало компромісів), володіти зброєю та символічно «переродитися», отримавши нове козацьке прізвисько.
Російські вельможі в куренях: Найвідомішим прикладом є фаворит цариці Катерини II князь Григорій Потьомкін, якого в 1772 році записали до Кущівського куреня під козацьким прізвиськом Грицько Нечеса (через його пишну перуку). Також козаками ставали генерали Петро Панін, Микола Репнін та інші російські воєначальники.
Польська шляхта: Багато представників польських магнатських родів Правобережжя (наприклад, князі Любомирські) підтримували дружні чи союзницькі зв’язки із кошовою старшиною і записувалися до козацьких компутів (списків), щоб підкреслити свій авторитет серед місцевого населення та забезпечити спокій для своїх маєтків.
Зміна ідентичності: Записуючись до куреня, аристократи ставали «братчиками» Запорозької Січі і формально підпорядковувалися козацькому кошовому отаману, що було унікальним прецедентом рівності для станового суспільства того часу.