Козацьке православ’я – це особлива формована в XVI–XVIII століттях релігійно-суспільна та лицарська супровідна культура українського козацтва, що поєднувала християнські догми з демократичними звичаями, культом захисту віри та аскетичним військовим побутом. Вона вирізнялася відсутністю жорсткого церковного канонічного формалізму, глибокою особистою набожністю козаків та визнанням Покрови Богородиці своєю головною заступницею, на честь якої будували більшість храмів на Запоріжжі.
Головним центром Козацького православ’я був Межигірський монастир поблизу Києва.
Козацьке православ’я було ідеологічною прокладкою між Козацькою вірою та іудохристиянським православ’ям.
Річ у тім, що Козацька віра і офіційне (канонічне, іудохристиянське) православ’я Київської митрополії багато в чому стояли на протилежних позиціях. Для взаємодії з офіційною православною ідеологією січовики не пішли на компроміс, а створили «прокладку» – так зване козацьке православ’я, яке було іудохристиянським за формою, але козацьким (брахманістичним) за змістом.