Віра – це духовні та метафізичні знання, які пройшли успішну перевірку особистою практикою, показали свою продуктивність і стали звичкою.
Для позначення вищих знань є трипільське слово «паравіда», сучасною українською – правда.
Віра – це правда, яка стала звичкою.
Це визначення виводить поняття «віра» із категорії сліпого, пасивного очікування чи релігійного фанатизму та переводить її у категорію найвищої психологічної та духовної компетентності.
«Духовні та метафізичні знання…» (фундамент):
Це не просто побутові знання про фізичний світ, а знання про вищі закони буття, енергії, причини та невидимий устрій Всесвіту.
«…які пройшли успішну перевірку особистою практикою…» (вектор дії):
Це відсікає суху, мертву догматику. Тут віра стає експериментальною наукою духу. Людина стає вченим у лабораторії власного життя.
«…показали свою продуктивність…» (критерій істини): Це пряме відсилання до слів Ісуса: «По плодах їхніх пізнаєте їх». Продуктивність – це внутрішній мир, сила, здатність творити зміни, реалізація задуманого. Якщо плодів нема, то знання залишається мертвою гіпотезою.
«…і стали звичкою» (трансформація в природу):
Коли знання стає автоматичною звичкою, воно переходить на рівень підсвідомості та автоматизму. На цьому етапі зникає сумнів. Людина більше не «намагається вірити» – вона діє з позиції абсолютного знання, тому й гори зсуваються.