Етнос – це народ, який перебуває в аморфному стані, на першій сходинці розвитку. Двома наступними сходинками розвитку народу є нація та ультранація.
Згідно з етимологією, істинне значення слова етнос – це «група своїх людей». З ним прямо пов’язане слово ἔϑος (етос) – звичай. Який етос, такий і етнос. Понад те, етос творить етнос, адже етнос – феномен динамічний. Про це у статті «Етнічна належність – це не індульгенція від предків, а поточний стан свідомості, який може змінитися (+аудіо)».
Чому так важливе поняття «групи своїх людей», тобто етнічності? Тому, що воно народжує довіру, а довіра – це основа життя в соціумі. Там, де є довіра, усе робиться в тисячі разів ефективніше, швидше і приємніше, ніж там, де цієї довіри нема. Тому етнічність – це надважливий чинник виживання й розвитку кожної людини і кожної спільноти.
Етос (ἦθος) як першопричина: Це внутрішнє наповнення спільноти – її моральний кодекс, спільні звичаї, традиції, психологічний склад та правила поведінки.
Етнос (ἔθνος) як матеріалізація: Це люди, які об’єдналися навколо цього кодексу. Етнос є формою існування етосу.
Теза «Спільний етос формує спільний етнос» лаконічно описує те, що в науці називають культурним етногенезом. Люди стають «своїми» (етносом) не тоді, коли вони просто живуть поруч чи мають спільне генетичне походження, а коли вони починають однаково мислити, діяти та розділяти спільні табу й цінності (етос).
Тому заповідь «люби ближнього свого» формує новий етос (звичай), який народжує новий етнос – нову групу своїх людей.
- Заповідь як зерно етосу: Заклик любити ближнього закладає революційний звичай взаємодопомоги та високої внутрішньої довіри.
- Оформлення (матеріалізація) в етнос: Коли група людей приймає цей етос як свій головний життєвий закон, вона відокремлює себе від тих, хто живе за законом примусу чи егоїзму. Вона автоматично стає новим етносом – «групою своїх людей», об’єднаних цим звичаєм.
Етимологія доводить, що первинне розуміння етносу базувалося не на політичних кордонах чи біологічній расі, а на соціально-культурній єдності («ми – ті, хто живе за нашими правилами й звичаями»). Це чітке протиставлення категорій «свій – чужий», де етнос – це виключно коло «своїх».
Етнос – це такий стан народу, для якого властиві аморфність, слабка вертикальна структурованість, відсутність єдиного керівного органу, слабкість етнічної еліти. Етнос нагадує людину, неспроможну до самостійного мислення, а тому залежну від зовнішніх впливів. Через слабкість власного самоуправління етнос легко потрапляє під зовнішнє управління – відверте чи приховане.
Головною силою, яка утримує цілісність етносу, є відчуття «свої – чужі». Критеріями визначення своїх є зовнішній вигляд (антропологічний тип, тобто расова основа), мова і звичаї (світогляд, релігія, культура).
Етнос зростає передусім шляхом власного розмноження, а також, в меншій мірі, шляхом асиміляції представників інших етносів.