Обітниця січовика має три компоненти:
- Захищати Козацьку Віру та Звичай.
- Виконувати накази обраного ним керівника (лідера, отамана).
- Допомагати членам свого куреня і свого Ордену – своїм духовним братам та сестрам.
Як це було на Запорозькій Січі
Традиційна козацька обітниця складалася з трьох головних пунктів:
1. Обітниця захисту Козацької віри. Це була найперша й обов’язкова умова. Кандидат мав перехреститися і присягнути, що він є православної (тобто правдивої, козацької) віри (або добровільно приймає її, якщо раніше був іншого віросповідання). Козак зобов’язувався захищати Козацьку віру до останньої краплі крові від будь-яких зазіхань.
При цьому треба розуміти, що Січовий орден мав власне розуміння правильної віри (православ’я, ортодоксії). Слово «православ’я» (ортодоксія) походить від грецької мови і означає «правильна думка» (orthos – правильний, doxa – думка, судження, уявлення, переконання). Слово «православний» є перекладом грецького слова “ортодоксальний” (ὀρθόδοξος).
2. Обітниця безперечного послуху. Джура цілував зброю і присягав підкорятися законам козацької республіки: слухатися наказів курінного отамана, поважати звичаї Січі та не порушувати внутрішній мир товариства. Після цього джура приймав нове козацьке прізвисько (ім’я), яке йому давав курінь, у такий спосіб символічно «відрізаючи» своє минуле життя поза Січчю.
3. Обітниця побратимства та вірності товариству. Оскільки курінь вважався для козака новою сім’єю, він давав урочисту обітницю вірного товариства і побратимства. Це означало:
- Ніколи не зраджувати братчиків свого куреня.
- Ділити порівну з куренем усю військову здобич, харчі та майно.
- Не приводити на Січ жінок (дотримання целібату всередині самої Січі).
- Рятувати побратима з бою чи полону, навіть ризикуючи власним життям.
Лише після складання обітниці ім’я джури вписували в реєстр куреня, і він офіційно ставав січовиком – членом запорозького лицарського ордену.