Термін «випробування походом» у ширшому, духовному та організаційному сенсі означав випробування відповідальною справою на користь усього Війська Запорозького.
Січ функціонувала як зрілий державний та військовий організм, тому поняття «лицарства» у них виходило далеко за межі звичайного вміння махати шаблею.
1. Розуміння «походу» як виконання державної місії
Для писаря, перекладача чи дипломата «походом» могла стати складна і небезпечна дипломатична місія. Наприклад, поїздка у складі козацького посольства до Варшави, Бахчисарая чи Стамбула під керівництвом старшини.
- Це вимагало колосальної психологічної стійкості.
- Помилка в перекладі чи невдало сформульоване слово в документі могли коштувати Січі союзу або спровокувати війну.
- Для джури-писаря така місія була аналогом найважчого бойового хрещення.
2. Рівноцінність внеску в перемогу
Козаки чудово розуміли, що перемога кується не лише на полі бою.
- Якщо джура-лікар рятував від гангрени та лихоманки десятки досвідчених козаків у шпиталі, його внесок у боєздатність армії був вищим, ніж якби він сам пішов в атаку.
- Якщо джура-товмач вчасно перекладав перехоплений лист і тим самим рятував Січ від несподіваного нападу татарського хана, він самотужки рятував тисячі життів.
Саме тому їхня професійна праця прирівнювалася до військового подвигу.
3. Січ як лицарський орден з розподілом функцій
Як у будь-якому середньовічному лицарському ордені (наприклад, у госпітальєрів чи тамплієрів), на Січі існував розподіл праці. Ордену потрібні були не лише воїни, а й адміністратори, казначеї, лікарі та дипломати. Усі вони вважалися братами-лицарями, якщо бездоганно виконували свій послух і були віддані спільній ідеї.
Тому складання обітниці та отримання статусу січовика для небойового джури було нагородою за проявлену зрілість, надійність та вірність козацькому товариству у своїй професійній сфері. Він ставав повноправним членом цього лицарського союзу за допомогою пера чи медичного ланцета, а не мушкета.