Козацьке православ’я – це особлива формована в XVI–XVIII століттях релігійно-суспільна та лицарська супровідна культура українського козацтва, що поєднувала зовнішню форму православного іудохристиянства з внутрішнім арійським сенсом Козацької віри. Вона вирізнялася відсутністю жорсткого церковного канонічного формалізму, глибокою особистою набожністю козаків та визнанням Покрови Богородиці своєю головною заступницею, на честь якої будували більшість храмів на Запоріжжі.
Головним центром Козацького православ’я був Межигірський монастир поблизу Києва.
Козацьке православ’я було ідеологічною прокладкою між Козацькою вірою та іудохристиянським православ’ям.
Річ у тім, що Козацька віра і офіційне (канонічне, іудохристиянське) православ’я Київської митрополії багато в чому стояли на протилежних позиціях. Для взаємодії з офіційною православною ідеологією січовики не пішли на компроміс, а створили проміжну субкультуру (ідеологічний буфер) – так зване козацьке православ’я, яке було іудохристиянським за формою і козацьким (арійським) за змістом.