Слово «етнос» (група своїх людей) органічно пов’язане зі словом «етос» (звичай, традиція, характер). Етнос (свої люди) – це ті, у кого спільний етос (звичай). Спільний етос формує спільний етнос.
Етос (ἦθος) як першопричина: Це внутрішнє наповнення спільноти – її моральний кодекс, спільні звичаї, традиції, психологічний склад та правила поведінки.
Етнос (ἔθνος) як матеріалізація: Це люди, які об’єдналися навколо цього кодексу. Етнос є формою існування етосу.
Теза «Спільний етос формує спільний етнос» лаконічно описує те, що в науці називають культурним етногенезом. Люди стають «своїми» (етносом) не тоді, коли вони просто живуть поруч чи мають спільне генетичне походження, а коли вони починають однаково мислити, діяти та розділяти спільні табу й цінності (етос).
Тому заповідь «люби ближнього свого» формує новий етос, який народжує новий етнос – нову групу своїх людей.
- Заповідь як зерно етосу: Заклик любити ближнього закладає революційний звичай взаємодопомоги та високої внутрішньої довіри.
- Оформлення (матеріалізація) в етнос: Коли група людей приймає цей етос як свій головний життєвий закон, вона відокремлює себе від тих, хто живе за законом примусу чи егоїзму. Вона автоматично стає новим етносом – «групою своїх людей», об’єднаних цим звичаєм.
Етимологія доводить, що первинне розуміння етносу базувалося не на політичних кордонах чи біологічній расі, а на соціально-культурній єдності («ми – ті, хто живе за нашими правилами й звичаями»). Це чітке протиставлення категорій «свій – чужий», де етнос – це виключно коло «своїх»