Трипільська мова – це народна мова, якою розмовляли трипільці 7 тисячоліть тому. Це дописемна мова, тому вона пристосована до зручного мовлення і сприйняття інформації на слух. Для цього у ній чітке чергування голосних і приголосних. Наприклад, мама, тато, корова, кобила, молоко, небо, паравіда, вода – це все первинні трипільські слова.
Ядром трипільської мови був Сенсар – «носій сенсу» (подібно як «буквар» – носій букв).
Сенсар – це окультурена мова, в якій кожне слово має чіткий сенс. Наприклад, слово “правда”. Це вже слово писемної мови, оскільки в ньому є поєднання приголосних, що робить його легшим для написання (вважається, що про пропущені голосні читач сам здогадається).
В сучасній мові слово “правда” багатозначне: істина, правильність, праведність, справедливість, закон.
Натомість у Сенсарі слово “правда” має чіткий сенс. Це слово походить від трипільського “паравіда”, що означає “найвище, верховне, духовне, метафізичне знання”. Отже, правда – це точні знання з духовного світу.
На санскриті слово “паравіда” (पराविद्या, parāvidyā) звучить ідентично і означає те ж саме – “найвищі, духовні знання”. Це тому, що санскрит – це індоарійська гілка трипільської мови.
У класичній транслітерації воно виглядає як Parā Vidyā, де parā – вища/абсолютна, а vidyā – знання/відання) і означає найвище знання про устрій Всесвіту та єдність із ним.